У самому серці Чикаго знаходиться одна з найвеличніших споруд свого часу, яка поєднала у собі театр, готель та офісний центр. Ця будівля стала символом прагнення міста до культурного відродження, технічного прогресу та соціальної відкритості. Вона не лише змінила архітектурний ландшафт Америки, а й подарувала місцевим мешканцям простір, де високе мистецтво стало доступним для всіх. З моменту відкриття у 1889 році Auditorium Theatre був осередком музики, опери, театру й політичного життя. Тут народився Чиказький симфонічний оркестр та виступали світові зірки. Далі на chicago-future.
Зародження грандіозного проєкту
Історія театру почалася з мрії підприємця Фердинанда Пека, який у 1886 році заснував Chicago Auditorium Association. Його амбіція була не просто збудувати театр — він хотів створити найбільший і найрозкішніший культурний центр світу, який би змагався з нью-йоркським Metropolitan Opera House. Але найголовніше — Пек прагнув зробити “високе мистецтво” доступним для робітничих класів. Для реалізації ідеї він залучив провідних бізнесменів Чикаго: Маршалла Філда, Джорджа Пулмана, Чарльза Л. Гатчінсона. Вони погодилися інвестувати в унікальний проєкт — багатофункціональну будівлю, де опера мала фінансуватися прибутками від готелю та офісів.
Архітектурне бюро Adler & Sullivan отримало завдання створити споруду, що поєднує престиж і практичність. Вона мала вмістити великий театр у центрі, розкішний готель з видом на озеро Мічиган та офісні приміщення, які забезпечували економічну стабільність проєкту.
Будівництво розпочалося урочисто 5 жовтня 1887 року, коли президент США Гровер Клівленд заклав перший камінь. А вже через два роки, 9 грудня 1889 року, президент Бенджамін Гаррісон урочисто відкрив театр, а знаменита співачка Аделіна Патті виконала “Home Sweet Home”. Саме тут у 1891 році відбувся дебют Чиказького симфонічного оркестру, який залишався у стінах театру до 1904 року. На сцені Auditorium виступали найвідоміші артисти світу: Енріко Карузо, Неллі Мелба, Еллен Террі, Мері Гарден.
Архітектурна концепція
Будівля, яку відкрили у 1889 році, стала архітектурним проривом свого часу. Adler і Sullivan спроєктували споруду заввишки 17 поверхів — на той момент найвищу у Чикаго і найбільшу у США. Зовнішній вигляд частково наслідував стиль Генрі Гобсона Річардсона, зокрема його знамениту будівлю Marshall Field Warehouse. Важкі кам’яні фасади, ритмічні арки та монументальні пропорції створювали враження могутності й стабільності.
Водночас Салліван запровадив нову естетику інтер’єру — органічні орнаменти, плавні лінії, мотиви рослинності, що передували стилю модерн. Театр вражав не лише масштабом, а й гармонією кольору, світла та звуку.
Одним з найінноваційніших рішень став “raft foundation” — плаваючий фундамент, розроблений Адлером та інженером Полом Мюллером. Ґрунти Чикаго складалися з м’якої глини, тож традиційні фундаменти були непридатними. Архітектори створили “платформу” з шарів залізничних шпал і сталевих рейок, залитих бетоном і покритих смолою. Така конструкція розподіляла вагу масивних кам’яних стін та запобігала просіданню. Хоча з часом будівля осіла на майже 70 сантиметрів, це не було помилкою — зміна матеріалів під час будівництва з легкої теракоти на важкий камінь порушила баланс конструкції. Цей експеримент став важливим кроком у розвитку сучасної інженерії.
Наповнення будівлі
Центральна частина комплексу — великий зал на 4 300 місць, створений для опери, симфоній та театральних вистав. Пек наполягав, щоб кожен глядач мав однакову якість звуку та видимості, незалежно від вартості квитка. Це було революційне соціальне рішення — демократичне мистецтво без елітарних лож. Акустика залу стала легендарною. Навіть у 21 столітті вона вважається однією з найкращих у світі. З часом, після реконструкцій, кількість місць зменшилася до 3 901, але суть залишилася незмінною — театр для всіх.
Навколо театру розмістили 400-кімнатний готель і 136 офісів, які мали фінансувати культурну діяльність. Концепція була далекоглядною: прибутки з бізнес-сектору дозволяли утримувати мистецький осередок без залежності від держави. Проте вже за кілька років готель та офіси почали втрачати прибутковість і фінансова модель виявилася вразливою. Втім задум багатофункціональної будівлі випередив час — саме він став прототипом сучасних комплексів з театрами, готелями й бізнес-центрами під одним дахом.
Криза і відродження
Після переїзду оперної трупи до Civic Opera House у 1929 році театр занепав. Під час Великої депресії він був закритий, а у 1941 році перетворений на військовий центр для солдатів Другої світової війни.
У 1947 році будівлю передали Roosevelt University, що врятувало її від знесення, але театр залишався зачиненим. Лише у 1958 році рада університету вирішила провести реставрацію. Під керівництвом архітектора Гаррі Віса й за підтримки меценатки Беатріс Спахнер театр відновили до первісного блиску. 31 жовтня 1967 року Auditorium Theatre урочисто відкрився знову — виступом New York City Ballet, який представив “Сон літньої ночі”.
У 1960–1970-х роках театр став популярним концертним майданчиком. Тут грали The Doors, Jimi Hendrix, Grateful Dead — символи нової епохи свободи та контркультури. З 1975 року будівля отримала статус Національної історичної пам’ятки США, а також увійшла до Реєстру історичних місць і списку пам’яток Чикаго. Це стало визнанням її унікальної архітектурної й культурної цінності.
У 21 столітті Auditorium Theatre продовжує бути серцем мистецького життя Чикаго. Тут проводять концерти, оперні вистави, конференції, церемонії — від балету до NFL Draft 2015 року. У 2001 році розпочалася масштабна реставрація під керівництвом Daniel P. Coffey and Associates. Команда відновила первісні кольори, орнаменти та позолоту інтер’єру. Будівля стала частиною Roosevelt University, де розміщені аудиторії, бібліотека, адміністративні офіси.
Також тут розташована Auditorium Reading Room. Ця читальна зала поєднує у собі академічну елегантність, дух інтелектуального пошуку та атмосферу спокою, що налаштовує на роздуми та творчість. Простора кімната з видом на міські панорами Чикаго стала улюбленим місцем для проведення зустрічей, презентацій і дискусій. Її інтер’єр продуманий до найдрібніших деталей, щоб створити відчуття гармонії між історією та сучасністю. Центром приміщення є величний прямокутний стіл навколо якого розташовано двадцять зручних стільців у тому ж стилі. Цей ансамбль створює відчуття камерності, довіри та академічної гідності. Особливий шарм залу додають книжкові шафи, виготовлені майстрами Чикаго, в яких зберігаються літературні скарби університету. Класичні деталі: глобус Replogle, лампа у стилі артдеко та портрети видатних мислителів створюють автентичну атмосферу старовинної академії. Усе тут, від дерев’яних поверхонь до м’якого світла, сприяє зануренню у світ знань.
Auditorium Theatre — це більше, ніж історична споруда. Це символ культурної амбіції Чикаго, доказ того, що мистецтво та інженерія можуть служити суспільству одночасно. Він пережив економічні кризи, війни й занепад, але зберіг своє головне покликання — об’єднувати людей через музику, красу і натхнення. Коли глядач заходить до його позолоченої зали, він не просто дивиться виставу — він стає частиною історії, що триває вже понад 130 років.
